Хорват Іван Самійлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хорват Іван Самійлович
Јован Хорват (серб.)
Народження близько 1722
Австрійська імперія Куртіч або Петроварадин, Військовий кордон, Австрійська імперія
Смерть 18 листопада (29 листопада) 1786
Російська імперія Нижній Салтів, Чугуївський повіт, Харківське намісництво, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Приналежність серб
Рід військ кавалерія
Роки служби 17441762
Звання генерал-поручик
Командування Нова Сербія
Війни / битви Війна за австрійську спадщину
Семилітня війна
Рід House of Horvatd
Діти Хорват Йосип Іванович і Nikolay Horvatd

Хо́рват Іва́н Самі́йлович (серб. Јован Хорват; * близько 1722, Куртіч або Петроварадин — †  18 листопада (29 листопада) 1786, Нижній Салтів[1][2][3]) — генерал-поручик, сербський полковник.

Біографія[ред. | ред. код]

У травні 1751 р. Хорват звернувся до російського посла у Відні графа Бестужева-Рюміна з проханням прийняти в російське підданство кілька тисяч сербів. Імператриця Єлизавета Петрівна дала згоду і у січні 1752 р. з'явилась сенатська інструкція про поселення сербів у задніпрських місцях: від гирла р. Кагарлика до р. Турії, від останньої до гирла Кам'янки, потім на верхів'я р. Березівки і далі до Дніпра. Колоністам відводили ділянки землі, видавали кошти на придбання зброї, амуніції, заведення господарства. Так з'явились нові адміністративні формування — Нова Сербія та Слов'яносербія. Царський уряд вбачав у них своєрідну «буферну зону» між землями Нової Січі та вже російськими територіями. Офіційно ж говорилося про те, що серби будуть допомагати боронити кордони від татарських набігів.

Докладніше: Нова Сербія

За утиски військових поселенців і різні зловживання 1762 року Іван Хорват був позбавлений уря́ду і притягнений до суду й слідства. Звинувачення підтвердилися за всіма статтями. У доповіді слідчої комісії було 16 пунктів, серед яких головніші: розтрата казенних грошей, привласнення платні офіцерів та солдатів, незаконні побори, подача Сенату брехливих відомостей про число офіцерів та солдатів. У ході слідства у грудні 1763 року було проведено перепис всього населення Нової Сербії, в якій проживало 50 028 осіб. Сербів серед них було лише 1 857 осіб, або 3,7 %, й це усіх, включаючи не тільки військових, а й жінок, дітей та старих. Спеціальний суд, призначений імператрицею, постановив засудити Хорвата до смертної кари через повішення та конфіскації всього майна. Згодом, 5 серпня 1773 року все майно полковника було віддано під управління його дружини Магдаліни Іванівни та дітей.

За іменним Указом від 1 грудня 1764 року Катерина II замінила смертний вирок засланням до Вологди під воєводський нагляд. 3 грудня 1775 року Катерина повернула генерал-поручикові всі чини та дозволила повернутися до своїх маєтків. У 1776 році генерал-поручик Хорват повернувся до свого маєтку в Нижньому Салтові, де й жив до самої смерті у 1786 році.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ганул А.М. Адміністративно-господарська діяльність генерала Івана Хорвата в Новій Сербії (1751–1786) [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.] [Текст] : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.02 / Ганул Антон Миколайович ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2018. – С. 194.
  2. Ганул А.М. Документи фондів Харківського намісницького та Чугуївського духовного правлінь (1786–1787 рр.) як джерело з датування смерті Івана Хорвата // Історико-краєзнавчі дослідження: традиції та інновації : матеріали II міжнародної наукової конференції. Частина II. – Суми, 2016. – С. 63–66. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020. 
  3. Hanul A. The life of a serbian general Ivan Horvat from rise to fall (1722–1786) // Српске студиje. – Београд: Службени гласник, 2016. – Књ. 7. – С. 130. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Хорват-Куртич Іван Самійлович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.294-296