Франко Роланд Тарасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роланд Франко
Роланд Франко у травні 2019
Ім'я при народженні Роланд-Олександр
Народився 28 березня 1932(1932-03-28)
Львів, Польська республіка, нині Україна
Помер 11 серпня 2021(2021-08-11) (89 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство  Українська держава (1941)СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність інженер, дипломат, громадський діяч, голова правління Міжнародного фонду Івана Франка
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Батько Тарас Франко
Родичі Іван Франко, Ольга Франко, Тарас Франко, Петро Франко, Андрій Франко, Анна Франко-Ключко
У шлюбі з Алла Петрівна Франко (Шморгунова)

Рола́нд-Олександр Тара́сович Франко́ (28 березня 1932, Львів — 11 серпня 2021, Київ[1]) — український учений-інженер, дипломат, громадський діяч, онук та популяризатор творчості Івана Франка. Кандидат технічних наук. Голова правління Міжнародного фонду Івана Франка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син Тараса Франка, молодший брат Зиновії Франко, онук Івана Франка. При хрещенні отримав подвійне ім'я — Роланд-Олександр. Навчався в середніх школах Львова та Станіславова, згодом — на нафтовому факультеті Львівського політехнічного інституту, а після переїзду до Києва у 1950 р. — на гірничому факультеті Київського політехнічного інституту.

На початку 1950-х років Роланд Франко був запідозрений (разом із колишніми однокласниками) у створенні підпільної націоналістичної організації, після чого його двічі викликали в МДБ. Від арешту та ув'язнення його врятувало тільки дідове ім'я.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Після закінчення інституту (1954 р.) працював старшим інженером технічного управління Міністерства місцевої паливної промисловості УРСР, згодом — секретарем Науково-технічної ради міністерства. Потім понад тридцять років віддав праці в Київському інституті автоматики, де закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію та пройшов усі посади — від наукового співробітника до заступника генерального директора. З 1972 по 1978 рр. очолював Всесоюзний науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування, що виокремився з Інституту автоматики, відтак повернувся на попередню посаду. Автор близько 50 праць у галузі автоматичного регулювання та приладобудування.

На дипломатичній роботі[ред. | ред. код]

Протягом 1993—1996 рр. на запрошення МЗС України перебував на дипломатичній службі — був радником із питань науки в Посольстві України у Великій Британії. 1996 року завдяки клопотанням Роланда Франка Україна за символічну суму в 1 фунт стерлінгів одержала від Британського міністерства закордонних справ науково-дослідну станцію «Фарадей» (нині станція «Академік Вернадський») в Антарктиці. Перша Українська експедиція прибула на станцію 18 грудня 1994 року, яка і назвала Роланда Франка «хресним батьком української антарктичної станції».[2]

Громадська робота[ред. | ред. код]

У 1997 р. — заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара.

Протягом 1997—2001 рр. — віце-президент, згодом завідувач відділу міжнародних відносин (до 2008 р.), відтак консультант президента Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая.

Член правління Національної спілки краєзнавців України (2008—2017). Лауреат Премії імені академіка Петра Тронька (2015).

З 2015 року — голова правління Міжнародного фонду Івана Франка.

Популяризатор спадщини Івана Франка[ред. | ред. код]

Активний учасник заходів, присвячених ушануванню пам'яті Івана Франка, в Києві, Львові, Дрогобичі, с. Нагуєвичах тощо. 28 травня 1999 р. брав участь у відкритті погруддя І. Франка у Відні. Один з ініціаторів створення «Літературного музею Івана Франка на Дніпрі» в с. Халеп'я Обухівського району Київської області (відкрито 27 жовтня 2010 р.) та Музею І. Франка в Києві. Співзасновник літературного конкурсу ім. І. Я. Франка серед школярів Дрогобиччини (2011).

Заснував Міжнародну премію імені Івана Франка[3], яка вручається за вагомі здобутки та значні заслуги науковців у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук[4][5]. Премію засновано з метою сприяння всеохоплюючому вивченню творчої, наукової, громадської діяльності Івана Франка і заохочення вчених з різних країн світу до проведення актуальних досліджень у галузі соціально-гуманітарних наук та україністики, що увиразнюють гуманістичний, національний, духовний, державотворчий сенс для пізнання та утвердження наукової і культурної спадщини України у світовому контексті[6][7].

За ініціативи Роланда Франка створено квартиру-музей родини Івана Франка в Києві, 25 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття[8]. Музейний заклад створено в будинку, куди в 1950 році радянська влада добровільно-примусово переселила родину Тараса Франка зі Львова. Музей складається з п'яти залів, де містяться архівні документи, фотографії з сімейного архіву, частково відображено побут родини, предмети інтер'єру, листи, машинописи та малюнки. Також представлено експозицію, присвячену Іванові Франку, який перебував у Києві тричі (у 1885, 1886 і 1909 роках), та його дітям: Андрію, Петру, Тарасу та Анні, життя яких пов'язане з Києвом[9].

У 2017 році за ініціативи Роланда Франка було засновано Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра».[10] Конкурс проводиться щороку для школярів у чотирьох номінаціях і двох вікових категоріях — 6-11 років та 12-16 років: «Проза», «Поезія», «Драматургія» та «Краща ілюстрація до творів Івана Франка».[11]

Помер 11 серпня 2021 року у віці 89 років у Києві. Прощання пройшло 13 серпня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а поховали його, згідно з заповітом, в одній могилі з батьками та дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 1)[12].

У 2022 році у Києві Фонд Франка презентував збірку споминів про останнього онука українського класика – Роланда-Олександра Франка. Книжка містить мемуарні матеріали Франкового онука, де згадуються окремі епізоди його життя, унікальні світлини з родинного архіву Франків, а також спогади людей, життєвий шлях котрих так чи інакше перетинатися з Роландом Франком.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Помер останній онук Івана Франка — Роланд Франко
  2. РОЛАНДУ ФРАНКУ – 88!. Міжнародний фонд Івана Франка. 28.03.2020. Процитовано 08.12.2020. 
  3. Роланд Франко, голова правління Міжнародного фонду Івана Франка // «Укрінформ», 16 липня 2018
  4. У Києві відбулася презентація Міжнародної Премії Івана Франка // «24 канал», 24 вересня, 2015
  5. У Львові презентували Міжнародну премію Івана Франка [Архівовано 18 липня 2018 у Wayback Machine.] // «zik», 23 жовтня, 2015
  6. Міжнародну премію Франка визнали вчені у 10 країнах — онук письменника // «Укрінформ», 10 березня, 2017
  7. Три наукові роботи, які претендують на Міжнародну премію Івана Франка // «Ліга», 17 травня, 2021
  8. Онук Франка Роланд відкрив музей-квартиру родини у Києві
  9. Віртуальний музей Іван Франко у Києві
  10. Положення про Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра». Google Docs (укр.). Процитовано 31 серпня 2020. 
  11. У Києві назвали переможців Всеукраїнського конкурсу «Стежками Каменяра» // «Укрінформ»
  12. "Втрата для україністики та франкознавства". Помер останній онук Івана Франка // «Суспільне»
  13. Збірку споминів про останнього онука Івана Франка презентували у Києві // «Вечірній Київ», 15 серпня, 2022

Джерела[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]