Матвій Гладкий
| Матвій Гладкий-Козаченко | |||
| «Битва під Пилявцями» О.І. Сіренко | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1649 — 1652 | |||
| Спадкоємець: | Григорій Лісницький | ||
| Народження: | 1610 | ||
| Смерть: |
поч. травня 1652 Корсунь | ||
| Поховання: | Миргород | ||
| Релігія: | православний | ||
| Рід: | Гладкі (Гладкі-Козаченки) (придомок Дашкевичів[1]) | ||
| Діти: | Гнат, Григорій | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність: | Військо Запорозьке | ||
| Звання: | полковник | ||
Матвій Гладкий (* ? — 1610 — † поч. травня 1652) — полковник миргородський Війська Запорозького, дипломат, керівник антипольського повстання на Лівобережжі, придушеного Лісовцем. Страчений за наказом Богдана Хмельницького.
Біографія[ред. | ред. код]
Сотник стаяцької сотні реєстрового Канівського полку (1638 — ?), згодом полковник миргородський (? — 1649.04. — 1652.05.). Виконував дипломатичні доручення Б. Хмельницького. Перебував у складі посольства, котре на елекційному сеймі восени 1648-го у Варшаві підтримало кандидата на королівський трон Яна II Казимира.
Як зазначає Кривошея, з посиланням на працю Голобуцького, ще на початку Хмельниччини стосунки Гладкого з Хмельницьким склалися досить непрості :
|
«…Полковники де Матвей Гладкой и Нечай и Кривонос (син Максима за В. Голобуцьким), хотя с Хмельницким… едят вместе, а мысль не одну имеют, называют Хмельницкого ляхом похлебцею.»[2] | 
|
Учасник Корсунської та Пилявецької битв, походів на Львів і Замостя. Керував козацьким корпусом котрий взимку та навесні 1649 р. діяв на території Білорусі. Очолював делегацію на переговорах з поляками під Берестечком (червень 1651). Під час Берестейської битви, після полишення війська гетьманом, обраний наказним гетьманом змінивши на посаді Джалалію. Згодом підписував Білоцерківський трактат. 1652 р. Матвій Гладкий очолив супротив проти поляків, котрі попри перемир'я напали на землі Миргородського полку, котрий зрештою переріс в повстання на Лівобережжі. Під час влаштованої опісля польсько-української Корсунської комісії Хмельницький, на думку М. Грушевського, використав цей привід як можливість знищити конкурента котрий набув великого авторитету серед козацтва[3]. Літопис Самовидця містить про ці події наступні свідчення:
|
|
«…у Вишневеччині в Липовом учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргородском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инквізицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнірскую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское полковника миргородского Гладкого казал стратити. Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкый гетманом отзивался, и так на оного причини Хмелницкій шукал; а же тая причина стала о завод з жолнірами, казал оного стратити.»[4] |
|
За наказом гетьмана Гладкого було розстріляно[5]. Похований 7 травня 1652 р. у с. Миргородці недалеко від Миргорода, [6] в церкві, фундатором котрої він був за життя.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У місті Миргород є провулок Матвія Гладкого.
Нащадки[ред. | ред. код]
- Гладкий-Козаченко Гнат Матвійович, військовий товариш та обиватель канівський, чоловік Пелагеї Іванівни Лизогуб, доньки І. К. Лизогуба.
- Гладкий Григорій Матвійович, миргородський полковник (1669-1670, 1676).
- Йосип Михайлович Гладкий, кошовий отаман Задунайської Січі (з 1827), наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор.
- Віталій Дмитрович Гладкий, український прозаїк, засновник премії імені М. Старицького за найкращий історичний роман чи повість. Лауреат премії імені В. Короленка.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кривошея В. В. Родоводи козацької старшини (доба козацько-гетьманської держави) 265 с.// «Гілея (науковий вісник)»: Збірник наукових праць.- К., 2007. Випуск 8 — 2007
- ↑ В. В. Кривошея. «Козацька еліта Гетьманщини.» К: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 74 с.
- ↑ М. Грушевський. «Історія України-Руси». Том IX. Розділ IV. Комісія В Корсуні, страченнє Гладкого й інших, відрух проти Хмельницького. Архів оригіналу за 1 листопада 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
- ↑ «Літопис Самовидця/Року 1651» Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.
- ↑ Грушевський з посиланням на працю Костомарова до списку репресованих, окрім Лук'яна Мозирі, додавав також Адама Хмелецького.
- ↑ Підкова, І. З.; Шуст, Р. М., ред. (1993). Довідник з історії України. Т. 1. Київ: Генеза. с. 143. ISBN 5-7707-5190-8.
Посилання[ред. | ред. код]
- В. В. Кривошея. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.ISBN 978966024850
- Довідник з історії України [Архівовано 9 травня 2009 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дзира Я. І. Гладкий Матвій [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 112. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Кривошея В. В. «Генеалогія українського козацтва. Канівський полк». — К.: ВД «Стилос», 2006.— С. 121
- Коваленко Сергій. Гладкий Матвій Іванович//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
