Марков Ігор Олегович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марков.
Ігор Олегович Марков
Народився 18 січня 1973(1973-01-18) (51 рік)
Одеса, Українська РСР,
СРСР СРСР
Громадянство Україна
Діяльність політик
Відомий завдяки Лідер Партії «Родина»
Alma mater Одеський національний економічний університет і Одеський національний морський університет[1][1]
Знання мов російська
Членство Верховна Рада України VII скликання
Посада народний депутат України[2]
Партія Партія Сергія Суханова
Конфесія православ'я
Нагороди
Сайт igormarkov.od.ua
Україна Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 — 17 вересня 2013
позафракційний 17 вересня 2013 — 20 вересня 2013

І́гор Оле́гович Ма́рков (18 січня 1973(1973-01-18), Одеса) — колишній проросійський український політик, народний депутат України 7-го скликання від Партії Регіонів (2012—2013), відомий українофобськими та русофільськими поглядами, прихильник та спонсор квазідержав та терористичних угруповань ДНР/ЛНР, лідер нині недіючої проросійської партії «Родіна». Звинувачується українською прокуратурою у спробі посягнути на територіальну цілісність України.[3] Переховується від українських правоохоронців у Росії з 2014 року.

З 2012—2014 роки був народним депутатом України 7-го скликання обраним по одномандатному округу № 133.[4]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Одесі 18 січня 1973 року. Після закінчення школи навчався в Одеському інституті інженерів морського флоту та в Одеському державному економічному університеті. 1991 року почав працювати у нафтовому бізнесі, згодом у будівництві. 2002 року очолив будівельну компанію «Слов'янський альянс».[5]

Політичну діяльність почав у лавах партії «Трудова Україна», згодом приєднався до ПСПУ Наталії Вітренко і від її блоку обирався до Одеської міської ради. Пізніше перебрав контроль над вже існуючою партією «Прогресивно-демократична партія України» і перейменував її у власну Партію «Родина». Згодом реєстрація партії була відмінена з огляду на порушення законодавства під час її створення.[6]

На чолі партії «Родина» перебував в опозиції до президента Віктора Ющенка, виступав за федералізацію України та впровадження другої державної мови. Ігор Марков також є власником місцевого телеканалу АТВ.

Звинувачення у кримінальній діяльності[ред. | ред. код]

До Євромайдану[ред. | ред. код]

Звинувачення у кримінальній діяльності проти Ігоря Маркова з'явилися ще під час його підприємницької діяльності. За Ігорем Марковим закріпилися кримінальні прізвиська «Марадона» і «Челентано». Зокрема, у побитті, рейдерстві та ліквідації його бізнесу Маркова звинувачував батько дружини Василь Серих.[7]

За даними СБУ, Ігор Марков у різні часи був членом злочинних угруповань, неодноразово затримувався органами внутрішніх справ, зокрема за незаконне зберігання вогнепальної зброї і фігурував у ряді кримінальних справ. Правоохоронні органи також підозрювали Маркова до причетності у розповсюдженні наркотиків у розважальних закладах Одеси.[8]

Навіть після початку політичної діяльності проти Маркова було порушено декілька кримінальних справ за хуліганство, зокрема за організацію незаконного перекриття автотраси Київ — Одеса та за напад охорони Маркова на працівників СБУ.[9]

Кримінальні дії 2007 року в Одесі[ред. | ред. код]

2 вересня 2007 в Одесі, біля будівлі обласної державної адміністрації, відбулося побиття учасників пікету активістів ВО «Свобода» депутатом міської ради Ігорем Марковим та керованою ним групою бойовиків («охоронців»). За інформацією слідства, Марков очолив групу людей, які, озброївшись рукавичками з металевими вкладишами і металевими прутами, напали на учасників проурядової маніфестації. Багато маніфестантів тоді були поранені, і їм довелося звернутися за медичною допомогою. Цей злочин був зафіксований на відео та оприлюднений оператором однієї з одеських телекомпаній[10][11].

Прокуратурою України проти Ігоря Маркова була порушена кримінальна справа за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу, де його дії були кваліфіковані як хуліганство. Згодом Марков зник, переховувався від слідства і був оголошений у розшук. Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року кримінальну справу проти Маркова було закрито, однак у квітні того ж року постанови про закриття справ були скасовані Генеральною прокуратурою.[9][12]

12 вересня 2013 року Вищий адміністративний суд України визнав доведеним факт фальсифікації результатів голосування на парламентських виборах в окрузі № 133 в Одесі і зобов'язав ЦВК позбавити Ігоря Маркова мандата депутата[13].

22 жовтня 2013 Ігоря Маркова затримали під час допиту в будівлі Одеського обласного управління міліції за підозрою у хуліганстві — побитті учасників акції протесту в Одесі в 2007 році, коли біля Одеської обласної адміністрації відбувалися пікети проти встановлення в місті пам'ятника Катерині ІІ.[14]

23 жовтня 2013 Маркова доставили до Києва. Печерський суд Києва обрав для нього запобіжний захід у вигляді двомісячного арешту до 20 грудня 2013.[14] 16 грудня суд продовжив арешт до 13 лютого 2014 року[15].

Після Євромайдану[ред. | ред. код]

Після перемоги Євромайдану й зміни влади в Україні, 22 лютого 2014 року новий голова Верховної Ради України Олександр Турчинов поновив депутатський мандат Маркову,[16] що стало підставою для Приморського районного суду Одеси звільнити його з-під варти 25 лютого 2014.[17].

У лютому 2022 року Європейський суд з прав людини одноголосно присудив державі Україна виплатити Ігореві Маркову 15 тисяч євро компенсації через позбавлення його мандату в 2013 році.[18][19]

Фінансування ДНР/ЛНР[ред. | ред. код]

Ігор Марков переховується від українського правосуддя в Російській Федерації за звинуваченнями у фінансуванні ДНР/ЛНР та інші кримінальні дії.[20][3]

Переховування в Росії[ред. | ред. код]

У серпні 2015 він разом з іншими колишніми високопосадовцями України часів президентства Януковича заснував у Москві «Комітет порятунку України», що виступив з позицій російської пропаганди[21][22][23].

Арешт та реліз в Італії[ред. | ред. код]

13 серпня 2015 був арештований італійською поліцією в Санремо, куди прибув, щоб зустрітися з італійськими політиками, які підтримують російського президента Володимира Путіна. Марков був арештований на запит Генеральної прокуратури України у рамках кримінальної справи побиття демонстрантів в Одесі в 2007 році. За інформацією слідства, в 2007 році в Одесі Марков очолив групу озброєних металевими предметами людей, які напали на учасників проурядової маніфестації. Багато маніфестантів тоді були поранені.[24][11] Марков пред'явив «дипломатичний паспорт», виданий йому недавно створеним в Росії «Комітетом порятунку України». Цей «дипломатичний паспорт» італійськими держорганами був признаний недійсним і Марков лишався під арештом. Його очікувала екстрадиція до України, але українські інстанції в 40-денний термін не подали до Генуї правильно оформлений запит української прокуратури. 21 серпня того ж року арешт був замінений на домашній арешт. На початку лютого 2016 року італійський суд остаточно відмовив Генеральній прокуратурі України в екстрадиції Маркова. Після цього він повернувся до Москви.

Російське вторгнення[ред. | ред. код]

У березні 2022 року був помічений у Київській області разом з окупантами.[25] Виступав на російському телебаченні із закликами ліквідації українського президента.[26] У травні 2023 року СБУ оголосила підозри Маркову[27].

Українофобські погляди[ред. | ред. код]

Марков відомий своїми українофобськими поглядами, наприклад у квітні 2018 року на одному з пропагандистських телеканалів Росії «Россія 1» заявив що українська мова це «зіпсований аналог російської».[28] У 2011 році Марков потрапив до десятки найбільших українофобів за версією журналу «Український тиждень».[29][30]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б http://omr.gov.ua/council/members/16541
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  3. ↑ а б Прокуратура підозрює екс-нардепа Маркова в злочинах проти нацбезпеки // УП, 11 вересня 2018
  4. ↑ Відомості про народного депутата України. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 27 листопада 2012.
  5. ↑ Автобіографія Ігоря Маркова на сайті одеської міськради. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 квітня 2010.
  6. ↑ Партія «Родіна» виявилася звичайною «Семьёй» Ігоря Маркова. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 6 квітня 2010.
  7. ↑ Игорь Марков: отпетый уголовник из Одессы в роли перспективного украинского политика. Архів оригіналу за 11 лютого 2010. Процитовано 6 квітня 2010.
  8. ↑ У СБУ є докази причетності лідера Родины до кримінальних кіл. Архів оригіналу за 9 січня 2014. Процитовано 1 травня 2010.
  9. ↑ а б Генпрокуратура відновила кримінальні справи проти лідера партії «Родина» Маркова
  10. ↑ УНІАН: В Одесі показали відео побиття демонстрантів [Архівовано 3 травня 2015 у Wayback Machine.]. 26.03.2009
  11. ↑ а б Каспаров. Ру/La Repubblica: Украинский пророссийский лидер арестован в Италии(рос.)
  12. ↑ Экс-депутата Одесского горсовета Игоря Маркова сняли с розыска. Архів оригіналу за 28 вересня 2009. Процитовано 6 квітня 2010.
  13. ↑ СУД НАКАЗАВ ЗАБРАТИ ДЕПУТАТСЬКИЙ МАНДАТ У «РЕГІОНАЛА». Архів оригіналу за 15 вересня 2013. Процитовано 12 вересня 2013.
  14. ↑ а б Марков сидітиме в СІЗО до 20 грудня. BBC. 23 жовтня 2013. Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 23 жовтня 2013.
  15. ↑ Суд залишив Маркова під вартою до 13 лютого. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 9 січня 2014.
  16. ↑ Рада повернула мандат Маркову
  17. ↑ В Одесі суд звільнив з-під варти Маркова. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014.
  18. ↑ ЄСПЛ присудив засновнику проросійської партії «Родіна» Ігорю Маркову 15 тисяч євро компенсації за позбавлення його мандату в 2013 році
  19. ↑ Міністерство юстиції України // Стислі виклади рішень (за алфавітом)
  20. ↑ У Росії колишній нардеп Марков побив голову організації «Українці Москви» / 112 Україна, 12:31, 20 квітня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
  21. ↑ Азаров у Москві зібрав «комітет порятунку» України із Царьовим та Олійником / ТСН, 29 липня, 15:33. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  22. ↑ Азаров збирає уряд у вигнанні і створює «Комітет порятунку України» / 112 Україна, 3 серпня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
  23. ↑ Повод посмеяться. Зачем Москве понадобилось «альтернативное правительство Украины» / Слон, 30 июля, 17:17. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  24. ↑ La Repubblica: Oppositore ucraino arrestato a Sanremo, imbarazzo del governo [Архівовано 17 серпня 2015 у Wayback Machine.](італ.)
  25. ↑ https://www.facebook.com/igor.mosijcuk/posts/5009616585781735
  26. ↑ Хроніки інформаційної війни: РФ освоїлася в ролі країни-маніяка. youtube.com. Espreso. 10.06.2022.
  27. ↑ Царьову та ще двом екс-нардепам від Партії регіонів оголосили нові підозри. РБК-Украина (укр.). Процитовано 11 травня 2023.
  28. ↑ «Понівечена російська»: екс-нардеп, який втік до Москви, образив українську мову // Сєґодня, 5 квітня 2018
  29. ↑ «Ліца» антипатріотизму*. Професійні українофоби не здатні переінакшити суспільство, але залишаються одним із чинників дестабілізації ситуації в країні [Архівовано 10 серпня 2012 у Wayback Machine.] // Український тиждень від 12 вересня, 2011
  30. ↑ «Ліца» антипатріотизму*. Професійні українофоби не здатні переінакшити суспільство, але залишаються одним із чинників дестабілізації ситуації в країні [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Українсьий тиждень, № 36 (201) за 2-8 вересня 2011. 68 стор.: сс. 22-25
Генеалогія та некрополістика
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марков_Ігор_Олегович&oldid=42044118