Линник Володимир Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Линник Володимир Павлович
Народився 24 червня (6 липня) 1889
Харків, Російська імперія[1]
Помер 9 липня 1984(1984-07-09) (95 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Комаровське селищне кладовище
Країна  Російська імперія
 Російська республіка
 УНР
 Українська РСР
 СРСР
Діяльність фізик
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Імператорський університет Святого Володимира
Галузь оптика
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Державний оптичний інститут
Санкт-Петербурзький державний університет
Пулковська обсерваторія
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Членство Академія наук СРСР
Діти Линник Юрій Володимирович
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Сталінська премія

Володимир Павлович Линник (24 червня (6 липня) 1889(18890706), Харків — 9 липня 1984) — радянський оптик, академік АН СРСР (1939). Лауреат Сталінської премії (1946, 1950), Герой Соціалістичної Праці (1969).

Життєпис[ред. | ред. код]

Володимир народився 6 липня 1889 року у Харкові в родині токаря по металу Івана Петровича Темнова. Після смерті батька у 1891 році мати, не маючи матеріальних можливостей утримувати дитину, віддала сина на виховання своєму братові Павлу Федоровичу Линникові, а сама поїхала на заробітки до Києва. Павло Федорович усиновив небожа, тому прізвище хлопчика змінилося. Малий Володя до 1898 року мешкав у с. Парастаївка Чернігівської губернії. Там на цукровому заводі Павло Федорович працював ковалем. Потім родина переїхала до Білої Церкви, де Володимир закінчив спочатку двокласне училище, а потім у 1909 році гімназію із золотою медаллю. Того ж року Линник вступив на фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира.

Закінчив Київський університет у 1914 році і був залишений у ньому для викладацької роботи. У 1923—1926 роках викладав у Київському політехнічному інституті, з 1926 року працював в Державному оптичному інституті (з 1951 року — на посаді начальника відділу), одночасно в 1933—1941 роках був професором Ленінградського університету. У 1930-і роки працював професором Ленінградського інституту точної механіки й оптики (Літма). Завідувач кафедрою Лабораторних оптичних приладів Літма (1939—1941). У березні 1943 року Державна комісія під головуванням В. П. Линника прийняла захисту дипломних проєктів студентів Літма, підготовлені в умовах евакуації інституту в м. Черепанова Новосибірської області.

У 1946—1968 роках працював у Пулковській обсерваторії.

Похований на кладовищі в Комарово. Могила є пам'ятником культурно-історичної спадщини.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основні наукові роботи відносяться до прикладної оптики. Запропонував метод дослідження кристалів за допомогою рентгенівських променів (метод Линника). Розробив методи дослідження якості зображень в оптичних системах. У 1930-ті роки створив прилади для контролю чистоти поверхні різного класу (мікроінтерферометр Линника і подвійний мікроскоп Линника), що принесли йому світове визнання. У 1946 створив унікальний інтерференційний пасажний інструмент. Сконструював зоряний інтерферометр з базою 6 м для виміру кутових відстаней між подвійними зірками — перший великий астрономічний прилад з азимутальним монтуванням, оснащений системою фотоелектричного гідування по зірках, який дозволяв вимірювати з точністю до 0,002 «кутові відстані між подвійними зірками до 15».

Був головою ради щодо будівництва 6-метрового телескопа БТА, запропонував використовувати азимутальне монтування у цьому інструменті. Ініціатор розвитку сучасної адаптивної оптики, у 1957 році запропонував конструкцію телескопа, в якому для компенсації атмосферних спотворень використовується складене дзеркало з переміщуваними елементами. Керував розробкою полегшених і складових дзеркал для відправки в космос. У Комарово створив невелику обсерваторію, оснащену різними приладами, розробив в ній ряд нових методів дослідження спектрограм. Вніс значний внесок у мікроскопію, розробивши оригінальну технологію збирання та юстирування складних об'єктивів мікроскопів, яка досі використовується в промисловості.

Відзнаки та звання[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений. Дитина:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Линник Владимир Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]