Денисенко Володимир Терентійович
Володимир Терентійович Денисенко | |
---|---|
Дата народження | 7 січня 1930[1] |
Місце народження | Медвин, Богуславський район, Білоцерківська округа, Українська СРР, СРСР |
Дата смерті | 10 червня 1984[1] (54 роки) |
Місце смерті | Київ, Українська РСР, СРСР[1] |
Поховання | Байкове кладовище |
Національність | українець |
Громадянство | СРСР |
Професія | кінорежисер, сценарист |
Alma mater | Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого |
Дружина | Наталія Наум |
IMDb | ID 1299001 |
Нагороди та премії | |
Володи́мир Тере́нтійович Денисе́нко (7 січня 1930, Медвин, Білоцерківська округа — 10 червня 1984, Київ) — український радянський кінорежисер, сценарист та педагог. Лавреат Шевченківської премії 1979 року за стрічку «Женці»[2]. Народний артист УРСР (1983).
Чоловік української кіноакторки Наталії Наум. Батько акторів Тараса та Олександра Денисенків.
Життєпис[ред. | ред. код]
Володимир Денисенко народився 7 січня 1930 року в селі Медвин на Київщині. Дід Володимира Денисенка — Яків Гордійович Денисенко мав водяний млин на річці Хоробра, яка протікає через Медвин. У часи Української революцію був активним учасником повстанського руху — «міністром оборони» Медвинської республіки.
Батько Володимира Денисенка — Терентій Якович, після придушення повстання більшовиками змушений був тікати з Медвина. Восени 1920 року перебрався до Києва, вступив до політехнічного інституту, одружився з випускницею Київського медінституту Лесею Курилко із Переяслава[3]. По закінченні інституту працював гірничим інженером на різних підприємствах: каолінових заводах у Глухівцях та Турбові на Вінниччині, головним інженером каолінового заводу в селищі Просяна на Донеччині. Часто переїздив — плутав сліди, бо відчував холодне дихання каральних органів за медвинські справи[4].
Попередній надгробок (зверху) та теперішній
|
У 1931—1941 роках Володимир Денисенко зі своїми батьками мешкав у Харкові, де їх застає війна. Батько йде на фронт, а мати з сином їдуть у Медвин. Лише восени 1944 року пішов до п'ятого класу Медвинської середньої школи, оскільки під час німецької окупації не було змоги це зробити.
Після поверненням батька з війни сім'я переїздить до Києва, де Володимир Денисенко екстерном закінчує київську чоловічу середню школу № 49[5] та готується до вступу до театрального інституту. Мати Володимира — Олександра Костянтинівна, працювала лікарем у Жовтневій лікарні разом із сестрою Олександра Довженка Поліною. За її рекомендацією Володимир Денисенко їде до Москви вступати до ВДІКу, але спроба вступу до вишу виявилася невдалою. Цього ж року вступив на акторський факультет Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого. За успіхи у навчанні та гарні сценічні роботи, у 1948 році, Володимира Денисенка обрали до ради Наукового студентського товариства, дали сталінську стипендію та перевели на режисерський факультет.
Після закінчення II курсу, у 1948 році, Володимир Денисенко заарештований та ув'язнений до В'ятлагу на 5 років виправно-трудових робіт (стаття 54 — за «український буржуазний націоналізм»). 27 березня 1953 році звільнений за амністією зі зняттям судимості[6]. Реабілітований 24 серпня 1956 року.
Після звільнення з великими труднощами відновився на режисерському факультеті (на курсі Мар'яна Крушельницького). У 1956 році закінчив режисерський факультет КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого.
Закінчивши інститут поїхав стажуватися у Москву до Олександра Довженка. Був асистентом по акторах у фільмі «Поема про море». У Москві познайомився з акторкою Наталією Наум — своєю майбутньою дружиною.
1957 року — асистент режисера кінострічки «Дорогою ціною» Марка Донського.
З 1959 року — викладач Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. 1961 — вступив до КПРС. Від 1980 року доцент кафедри режисури кіно і телебачення.
Помер на 55-му році життя 10 червня 1984 року. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33, 50°25′02″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.4174778° пн. ш. 30.5013194° сх. д.).
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
2013 року син Володимира Денисенка Олександр зняв документальний фільм про батька під назвою «Денисія. Світи Володимира Денисенка». Того ж року видала книгу спогадів «Чуєш, брате мій!» сестра режисера Галина Денисенко.
Творчість[ред. | ред. код]
Творчість Денисенка була гостросоціальною та безкомпромісною. Створені ним фільми висвітлювали проблеми сучасності, правдиво відтворювали історичні події, звеличували людину, поважаючи її пошуки та прагнення.
Фільмографія[ред. | ред. код]
Рік | Назва (укр.) | Режисер | Сценарист | Примітки |
---|---|---|---|---|
1981 | «Високий перевал» | |||
1978 | «Женці» | Премія «За яскраве відображення на екрані проблем життя сучасного села», XII ВКФ, Ашхабад (1979); Головний приз V РКФ «Людина праці на екрані», Ворошиловград (1980) | ||
1976 | «Дніпровський вітер» | Телефільм, за новелою Олеся Гончара «Чарикомиші» | ||
1973 | «Повість про жінку» | |||
1971 | «Осяяння» | |||
1969 | «Важкий колос» | |||
1968 | «На Київському напрямку» | |||
1968 | «Совість» | Уперше продемонстрована у 1991 році на Першому ВКФ в Києві[7], де отримала Приз журі кінокритиків. | ||
1964 | «Сон» | |||
1962 | «Мовчать тільки статуї» | |||
1960 | «Роман і Франческа» | |||
1959 | «Солдатка» |
Звання та нагороди[ред. | ред. код]
- 1979 — лауреат Всесоюзного кінофестивалю.
- 1979 — Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка за художній фільм «Женці».
- 1982 — лауреат Всесоюзного кінофестивалю.
- 1983 — Народний артист УРСР.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Catalog of the German National Library
- ↑ Денисенко Володимир Терентійович [Архівовано 15 лютого 2018 у Wayback Machine.] «Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка»
- ↑ Галина Денисенко. Чуєш, брате мій. Архів оригіналу за 11 жовтня 2019. Процитовано 14 березня 2022.
- ↑ Медвинські скрижалі. Архів оригіналу за 26 березня 2018. Процитовано 14 лютого 2018.
- ↑ Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 39942. — Арк. 71–72.
- ↑ ЦДАГО України, Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 39942. — Арк. 136
- ↑ Сергій Тримбач. Про Володимира Денисенка і картину «Совість» [Архівовано 2 березня 2018 у Wayback Machine.] «Національна спілка кінематографістів України»
Джерела[ред. | ред. код]
- Денисенко Володимир Терентійович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 207. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Денисенко Володимир Терентійович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 199. — ISBN 5-88500-071-9.
- Шевченківські лауреати. 1962–2001 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слово І. М. Дзюби. — К. : Криниця, 2001. — 696 с. — ISBN 966-7575-29-2. — С. 131—132.
- Кино и время. Вып. 3-й. Режиссёры советского художественного кино. — Москва, 1963. — С. 84.
- Коваленко М. Дорогою вчителя (В. Т. Денисенко)// Режисери і фільми. — Київ, 1969. — С. 69—79.
- Сценаристы советского художественного кино. — М., 1972. — С. 12.
- Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1986. — С. 17.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 413.
- Денисенко В. Дума про місто. Режисерський сценарій. 1966. // Центральний державний музей-архів літератури і мистецтва. — Фонд 670. — опис 2. — справа 2360. — С. 81
Посилання[ред. | ред. код]
- Документальна стрічка «Денисі́я. Світи Володимира Денисенка» [Архівовано 19 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Як повернути фільми Володимира Денисенка із небуття [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] — газета «День»
- Володимир Денисенко: «Шевченко повернув народу слово, а я мушу повернути йому історію» — Українське слово № 44 (3654) 30 жовтня–5 листопада 2013 року
|
- Народились 7 січня
- Народились 1930
- Уродженці Медвина
- Померли 10 червня
- Померли 1984
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Лауреати Шевченківської премії 1979 року
- Народні артисти УРСР
- Володимир Денисенко
- Українські кінорежисери
- Українські сценаристи
- Репресовані в СРСР
- Випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
- В'язні ГУЛАГу
- Реабілітовані в СРСР
- Члени КПРС