Василько Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василько Романович
Василько Романович
Василько Романович
Уявний портрет Василька ХХ ст.
Василько Романович
Прапор
Прапор
Князь белзький
1208 — 1211
Попередник: Олександр Всеволодович
Наступник: Всеволод Всеволодович
Прапор
Прапор
Князь берестейський
1208 — 1210
Попередник: Святослав Мстиславич
1219 — 1228
Прапор
Прапор
Князь пересопницький
1225 — 1229
Попередник: Мстислав Німий
Прапор
Прапор
Князь луцький
1229 — 1238
Попередник: Ярослав Інгварович
Наступник: Ростислав Михайлович
Прапор
Прапор
Князь володимирський
1238 — 1269
Попередник: Данило Галицький
Наступник: Володимир Василькович
 
Народження: 1203
Галич
Смерть: 1269
Володимир
Поховання: Собор Успіння Пресвятої Богородиці, Володимир, Україна
Рід: Рюриковичі (Романовичі)
Батько: Роман Великий
Мати: Анна
Шлюб: Добрава Юріївна і Дубравка Мазовецька
Діти: Володимир, Ольга

Васи́лько Рома́нович (12031269) — князь белзький (1208—1211), берестейський (1208—1210,1219—1228), перемильський (1209—1219), пересопницький (1225—1229), луцький (1229—1238) і володимирський (1238—1269), молодший син галицько-волинського князя Романа Великого від його другої дружини Анни-Єфросинії, брат і найближчий соратник Данила Галицького. У листі Папи Римського до Данила Романовича від 26 серпня 1247 року названий «королем Володимира»[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Народився близько 1203 року в Галичі. Повстання бояр проти князівської влади, що спалахнуло відразу після смерті Романа Мстиславича у червні 1205 року під Завихостом, який рішуче придушував феодальну боярську опозицію, спричинило розпад Галицько-Волинського князівства. Вторгнення київського князя Рюрика Ростиславича, закликання боярами на князювання чернігівських князів Ігоревичів — Володимира, Романа і Святослава, змусили княгиню Анну з синами втекти до Володимира, а далі до Кракова, де Василько залишився з матір'ю під протекцією малопольского князя Лешка І Білого, а Данила відіслали в Угорщину до двору короля Андрія ІІ.

Боротьба за батьківську спадщину[ред. | ред. код]

У 1207 році Василько був обраний князем у Бересті; в тому ж році при підтримці Лешка отримав від Олександра Всеволодовича Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп'є і Комов, проте невдовзі Василько втратив Белз через вороже ставлення до нього місцевого боярства. Разом з братом княжив на Волині — в Тихомлі й Перемилі, звідки Романовичі почали збирати свою отчину. З 1215 року завдяки зусиллям Лешка, Данило й Василько почали спільно правити у Володимирі.

1227 року Данило з Васильком здійснили похід на Луцьк проти князя Ярослава Інгваровича, який захопив місто всупереч заповіту попереднього князя, Мстислава Німого. Похід закінчився успішно а Ярослав Інгварович був взятий князями в полон. Після походу Василько Романович розширив свої володіння, отримавши від брата Луцьк і Пересопницьке князівство.

26 березня 1228 року Романовичі провели успішний похід на Чорторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід закінчився взяттям міста і полоном пінських князів. 1228 року під час облоги Кам'янця армією київсько-пинської коаліції Данило і Василько разом із їх союзником князем Олександром Белзьким зробили стрімкий масований похід на Київ, який змусив київського та чернігівського князів зняти облогу і піти на примирення з Романовичами.

1229 року Данило й Василько допомагали Конраду I Мазовецькому в міжусобній війні у Великопольщі, взяли участь в поході на Польщу, облозі Каліша.

У 1230-ті роки Романовичі ліквідували останнє на Волині удільне Белзьке князівство і таким чином об'єднали у своїх руках всю Волинь.

1231 року в битві під Шумськом саме дії Василька Романовича та очоленого ним піхотного полку забезпечили об'єднаному війську Данила і Василька над угорським військом королевича Ендре[2].

Наступні вісім років (12311238) вони вели війну за свою другу «вотчину», Галичину, проти угорців та чернігівського князя Михайла Всеволдовича. Після повернення Галича, у 1238 році, Данило передав Володимирський уділ Васильку, а собі залишив Холмську, Белзьку та Луцьку землі.

Після монгольської навали[ред. | ред. код]

На чолі волинського полку взяв участь в 1245 році у Ярославській битві, в якій було розгромлено загони угорського та польського королів. В 1248 році, згідно літопису, Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дрогочином. Було знищено 40 ятвязьких «князів».

Темник Бурундай у 12591260 роках напав на Волинь, примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у походах на Литву (1258), Польщу (1259)[3]. 1261 року в Шумську володимирський князь Василько Романович провів переговори з темником Бурундаєм. Бурундай зажадав знищення кількох городів, але визнав незалежний, хоч і союзний статус галицько-волинських земель.

Після смерті Данила (1264) Василько формально називався великим князем, але фактично княжив лише у Володимирі і володів лише частиною Волинської землі поряд з Даниловими синами Левом і Мстиславом. Василько зосередився на справах свого невеликого князівства, уникав війн з сусідами, миром вирішуючи конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Батько: Роман (бл. 1152—1205), князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, 1188—1205), галицький (1187—1188, 1199—1205), великий князь київський (1204)
  • Брати і сестри:
    • Федора (?—після 1200) ∞ Василько, галицький княжич-бастрад
    • Олена (?—після 1241) ∞ Михайло, князь чернігівський
    • Данило (1202—1264), князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), київський (1239—1240), галицько-волинський (1238—1264), король Русі (1253—1264)
    • Саломея (бл. 1204/1205—1235) ∞ Святополк II, східнопомеранський князь
  • 1-а дружина (з 1229): Добрава, донька володимиро-суздальського князя Юрія.
  • 2-а дружина (з 1248): Олена, донька Лешка Білого.
  • Діти:

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карасевич А. О., Левківський К. М. Сокирська В. В. (2011). Політичні портрети Галицько-Волинської держави: навч. посібник. Умань: ПП Жовтий О.О. с. 190. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 23 січня 2022. 
  2. Тихий ювілей резонансної перемоги: Шумська битва 1231 року. | Красиве і корисне (укр.). Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 7 березня 2019. 
  3. Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Олександр Всеволодович
Князь белзький
1208-1211
Наступник
Всеволод Всеволодович
Попередник
Святослав Мстиславич
Князь берестейський
1208-1210
1219-1228
Наступник
Не було
Попередник
Мстислав Німий
Князь пересопницький
1225-1229
Наступник
Приєднання до Луцького князівства
Попередник
Ярослав Інгварович
Князь луцький
1229-1238
Наступник
Ростислав Михайлович
Попередник
Данило Галицький
Князь володимирський
1238-1269
Наступник
Володимир Василькович