Аманулла-хан
| Аманулла-хан перс. شاه امانالله خان | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 28 лютого 1919 — 1926 року | |||
| Попередник: | Насрулла-хан | ||
| Спадкоємець: | Титул скасовано | ||
| |||
| 1926 — 14 січня 1929 року | |||
| Попередник: | Титул започатковано | ||
| Спадкоємець: | Інаятулла-хан | ||
| Народження: |
1 червня 1892[1][2][…] Пагман, Paghmand, Кабул | ||
| Смерть: |
25 квітня 1960[4][1][…] (67 років) Цюрих, Швейцарія[5] | ||
| Поховання: | Джелалабад і Кабул | ||
| Національність: | Пуштун | ||
| Країна: | Афганістан | ||
| Релігія: | Іслам сунітського спрямування | ||
| Рід: | Баракзай | ||
| Батько: | Хабібулла-хан | ||
| Шлюб: | Сорайя Тарзі | ||
| Нагороди: |    | ||
.svg)
.svg)
Аманулла-хан син Хабібулли (перс. شاه امانالله خان) з роду Баракзаїв (1 червня 1892 — 25 квітня 1960) — шах, а з 1926 — падишах Афганістану, в цілому правив майже 10 років, з 21 лютого 1919 по 14 січня 1929.
Життєпис[ред. | ред. код]
Сім'я[ред. | ред. код]
Син еміра Хабібулли-хана з впливового роду Баракзаїв. Одружений з Сораєю Тарзі (1899—1968), дочкою відомого афганського письменника і суспільного діяча Махмуда-бека Тарзі, який жив у вигнанні.
Діяльність[ред. | ред. код]
Перебував під впливом ідей младоафганців. Одразу після сходження на престол Аманулли, 28 лютого 1919 року була проголошена повна незалежність Афганістану, що призвело до англо-афганської війни 1919 року. У 1921 році Велика Британія визнала незалежність Афганістану.
У жовтні 1919 року Аманулла-хан відрядив свої війська до Мерва (нині — Мари, Туркменістан), які вигнали звідти місцевий радянський уряд. Аманулла також запропонував військову допомогу проти більшовиків Фергані — на умовах приєднання її Ісламської Центральноазійської Федерації.
У 1919 році Аманулла встановив дипломатичні відносини з РРФСР, в результаті чого в 1921 році було укладено радянсько-афганську угоду. У подальшому в 1926 році було укладено угоду між СРСР та Афганістаном про нейтралітет і ненапад.
Керуючись ідеями младоафганців, Аманулла здійснив низку реформ, спрямованих на модернізацію країни та посилення центральної влади: у 1923 році було прийнято конституцію, дозволено вільну купівлю-продаж землі, натуральні податки замінено на грошові. Було також відкрито низку навчальних закладів. У 1927–1928 роках Аманулла здійснив поїздку до Індії, низки країн Близького та Середнього Сходу, Західної Європи, у 1928 році відвідав СРСР, зокрема місто Харків.
Реформи Аманулли супроводжувались збільшенням державних видатків та зростанням податків, які важким тягарем лягли на місцеве населення, що спричинило невдоволення селянства. В результаті народного повстання Хабібулли Бача-і-Сакао (тобто Хабібулли Сина Водоноса) Аманулла був змушений відмовитись від престолу і виїхати з країни.
В подальшому він жив у Європі, в тому числі в Італії. У 1948 році, перебуваючи в еміграції, заявив про визнання Мухаммеда Захір-шаха та його династії. Помер у Цюриху, похований у Джелалабаді.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ Аманулла-хан // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #12012355X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- В. І. Головченко. Аманулла-хан // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х
Посилання[ред. | ред. код]
|
